Повномасштабна війна змінила звичний стан речей та наклала свій відбиток на життя кожної української родини. Жінки з дітьми змушені були виїжджати в більш безпечні місця в країні або за кордон. Чоловіки здебільшого залишалися, адже є військовозобов’язаними. Відсутність постійно особистого спілкування з одним із батьків негативно впливає на психічне здоров’я дитини, особливо, коли тато або мама у небезпеці. Як допомогти дитині пережити розлуку з близькою людиною – радять дитячі психологині Катерина Гольцберг та Анна Покровська на порталі «УП.Життя».

Якщо дитина за кордоном, а батько в Україні і має можливість спілкуватися, психологині радять робити це якомога частіше й у неформальному форматі. При цьому під час розмови слід торкатися складних тем, говорити про почуття, речі, які захоплюють, або непокоять. Саме глибокі, детальні розмови допоможуть зберегти теплий контакт. Формальна бесіда навпаки віддалятиме близьких.

"Підліткам в цьому плані легше тримати звʼязок, бо є телефон, інтернет, кожного дня можна зідзвонюватися. Можна робити одні ритуали разом – читати якусь книгу або разом дивитися фільм онлайн, і потім обговорювати кожну главу по відеозвʼязку", – додає дитяча психологиня Анна Покровська.

В умовах війни і вимушеного переміщення дитина має долати додаткові важкі умови. Це нормально, якщо вона вже не може вчитися так само добре, як раніше, не така активна. Важливо давати дитині мотивацію, але не вимагати забагато. Відволіктися від негативних думок про розлуку з близькими дитині допоможе нове захоплення, хобі або розвага.

Якщо хтось із батьків на фронті і не має можливості часто спілкуватися, психологи радять надсилати теплі СМС за можливості. Також дитина може записувати у своєму щоденнику про всі події, що з нею трапляються, поки тата чи мами не має поруч, про що вона зможе пізніше розповісти.

У ситуації, коли хтось із батьків у небезпеці, дитині ще важче, ніж коли це просто розлука через переїзд. Психологині радять не вживати виразів «все буде добре, не переживай», що може ще більше розгнівати дитину. З нею необхідно бути чесними.

Дитині вадливо давати надію на краще, не готувати її до найгіршого, оскільки вона буде в тривозі весь час. Про погане слід думати й говорити тоді, якщо це станеться.

Якщо дитина просто розмірковує про різні ситуації та спокійно переносить, її не потрібно спеціально відволікати. Якщо ж у дитини вже є румінації (нав’язливі думки), порушення сну чи харчової поведінки, дитина стала мовчазна, заціпеніла – потрібно звернутись до психолога. 

"І дуже важливо мріяти. Казати, що війна обов’язково скінчиться, буде перемога і ми знову повернемося додому", – додає Анна Покровська.